Чи бачили ви степ нiчний?

Чи бачили ви степ нічний?
Його красу у голубій оправі?
Як розливаються стрічки,
Дорогу місяця в старій забаві?

Як трави шепчуть про весну,
Біжить наляканий від шуму заєць?
Рукою я на все махну,
Що там було, ніколи ти не взнаєш.

Між пальцями гудуть жучки,
Коханням манить край цей неозорий,
Під місяцем весь степ гнучкий
І я від нього на життя все хворий.

Занедбані краї мої,
Для вас душа моя живе і лине,
Люблю луги, поля, гаї
І ви любіть загубленого сина.

Колись зустрінемося ми
І зустріч буде проливна і вічна,
Для мене спокій ви звели,
А я рядками славив вашу нічку.

Ви запліталися в слова,
Та час летить, мене стає все менше,
Якщо забув щось, не сказав,
То нагадайте мрійним вітром першим.

І бережіть мене весь час,
Під вашу тишу помирати буду
І повінчають зорі нас,
Та не згадають безнадійні люди.

І друг напише дороге,
Таке, що не зітерти навіть часом:
«Ми не забудемо тебе,
Твою любов у бік пустої маси».