Не перша ти i не остання

Не перша ти і не остання,
Але тривогу принесла,
Із молока вершки кохання,
Як слід забутого весла.

Я не казав тобі про листя,
Не згадував каштанів град,
Та мрії юності збулися,
До тебе гнувся білий сад.

Пропала десь чи знапастилась
Душа сільського мужика,
Його вже не зігріє мила
І в пляшці топиться рука.

Я цілував тебе відразу,
А зараз зігнутий портрет,
Цілую тіні я образу,
Це все, що залишив поет.

Дешеві пестощі нахабні,
Від ласки – холод по губах,
Обійми рук моїх незграбних,
Як танець вітру по горбах.

Картина про життя невдале,
Поема двох чужих людей,
Свій потяг ми давно проспали,
Свій час для щастя та ідей.

Не прийде те, що вже було,
Для тебе я не дорогий,
Осіннє я люблю село
І з ягодами пироги.

Люблю, коли ранкову тишу
Пташині співи віднесуть,
Як кошеня ганяє мишу,
А кози воду швидко п’ють.

Люблю я всіх, кого не бачив,
Вони не так мені страшні,
Для них я ціль, а не задача,
Для них важливі мої дні.

За це усе готовий вмерти,
До голови рушник кладу,
Минуле не під силу стерти,
Майбутнє твориться в саду.