Який самотнiй свiт людський
Протягне ненадійна співча.
Блукають юні пелюстки,
В душі своїй закривши відчай.
Не вистачає часто так
Взаємних поглядів і віри,
Тому взаємності кулак
Штовхає у обійми сірі.
І тут псується все своє,
Все, що так беріг роками,
А потім кажуть: «Він не п’є,
Не заливає серця плями.
Він просто все вже зрозумів,
Його знайома доля,
Любов до степу і вітрів
Згасала під тривалим болем».
Душа втрачала чистий зміст,
А без душі ти не людина,
Ще не показував свій зріст,
Земля втрачала свого сина.
А втрата новизною плаче,
Кипить і стогне у петлі,
Я вас любив, мене ви – наче,
Та почуття були гнилі.
Свидетельство о публикации №112021700904
С дружеским теплом,
Ирина Учкудук 17.02.2012 01:52 Заявить о нарушении