Ти ніколи не будеш моєю,
Я ніколи не буду твоїм,
Забруднили мою алею
Почуття, що твій знищили дім.
Ти занадто все легко сприймала,
Не дивилася у далечінь,
І душа твоя юністю в’яла
Не помітила відчаю тінь.
Золотилася осінь не з нами
І сльозою змивала горби,
Щоб любовні не в’їлися плями,
Щоб ти знала, що я не любив.
Що я просто, не знаючи зовсім,
Ні кохання твого, ні тепла,
Погубив ще не втрачену осінь,
Погубив два широкі крила.
Не залишила ти після себе,
Як Вона, полум’яних слідів,
З Нею хмарки приємні на небі,
А з тобою я жити не вмів.
І лише нашептала самотність
Мою пісню забутому дню:
За любов ти повинен боротись,
Щоб не дати померти вогню.
***
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021700833
Свидетельство о публикации №112021700833
Рецензии