Крiзь грозу без удержу лечу...
Крізь грозу без удержу лечу.
Укріпили моє серце ніжні чари
Рук твоїх, тримаючих свічу.
Я долонь сприймаю дотик чистий
В серебрі засніжених лісів.
І єднає погляд променистий
Наші долі в глибині віків.
І, життям відміряні дороги,
Пролягли між скель і берегів.
Човен наш дола ріки пороги
В майбуття незвіданих світів.
Свидетельство о публикации №112021707552