Завжди лине душа до буденного виду,
Він домашній і власний, і там віє добром,
Навіть будучи там, десь край білого світу,
До рідненької хати закипає любов!
І пронизує вени ніжне отче тепло,
Щастям дихає кожен домашній куток,
Та відштовхує затишок зайвеє зло,
Закриває його на міцніший замок.
Тут не знайдеться місце підступності й болю,
Тут ніколи не згніє серце й душа,
Навіть сидячи вдома, відчуєш ти волю,
За свободи чуття це віддаш всі гроша.
Серце плаче, журба нахлинає сповна,
Тяжко нести тягар,власноруч і самому
Туга ниє, бо дух хоче в рідні края,
І крізь терни несеться він стрімко додому.
Тільки тут оксамитова є благодать,
І скажено та кров вирувать припиняє,
І безцінний спокій той ні з чи не зрівнять!
До рідненької хати любов закипає!
До рiдненькоi хати любов закипаe!
© Copyright: Полина Полиновна, 2012
Свидетельство о публикации №112021607258
Свидетельство о публикации №112021607258
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.