...І падав прощально вальсуючий сніг
На нас із тобою, на стежку й озимі.
Хотів розлюбити тебе, та не зміг,
Хоч ми і розстались, і стали чужими.
Все наше - позаду, лишилось у снах.
А сни золоті,та гостюють не часто.
Минувся не вік, а десята весна
Відколи нарізно і долі, і щастя.
Зустрілись: забракло і духу, і слів.
Лиш очі вологі і серце, як бубон.
Від вроди твоєї я знову осліп,
Та вже не почую ні "рідний", ні "любий"...
Хитнула голівкою прикре: "Вже час,
Не ждатиме потяг...". Пішла по стежині.
І щось потемніло і згасло в очах
Відтоді й донині.
13.02.2012
I падав прощально вальсуючий снiг
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2012
Свидетельство о публикации №112021605712
Свидетельство о публикации №112021605712
Рецензии
Як гарно: і щиро відверто, і глибоко таємно, і написане словом - і невловиме одночас почуття! Вітаю!
Лилия Собко 25.02.2012 10:04 • Заявить о нарушении
Лилия Собко 25.02.2012 10:04 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.