В садку до гілки – сонечком на прузі –
Висить прикуте яблуко мале.
Його тільцем забавно гратись хузі,
Йому в теплі зігрітися б.
Але
Воно висить погідно – за ідею,
Одне-єдине з роду, що пропав.
Немов орел печінку Прометею,
Йому горобчик бік поколупав.
Проте ніяким карам
таємницю
З його слабких не вирвати грудей!
Нехай зима, не відаючи, злиться, –
Весна, як завше, потайки прийде
І журавлями юному розмаю
Ставать на прю суремно прокричить!
Його ніхто в тім герці не згадає...
Воно впаде і скромно промовчить.
Ода яблуку
© Copyright: Олег Завадский, 2012
Свидетельство о публикации №112021603429
Свидетельство о публикации №112021603429
Рецензии