Вона говорить що секунди,
Співає нам свої пісні,
Шепоче листям де сховатись,
Від хмар, які несуть дощі.
Така турботлива, як мати,
Краса її безмежність фарб,
Повинен кожен відчувати
Що він єдиний з нею став.
Спокійна, інколи бурхлива,
Примарна ніжність притаманна їй,
І водоспадом сходить з небосхилу,
Пурпурне сяйво променевих мрій,
Кружляє вітром над землею,
Зелений килим навкруги,
Приносить ніжний подих взимку,
Гаркочуть соло нам птахи,
Мистецтво людям дарувала,
Дала пейзажі для картин,
І сонцем плечі цілувала,
Не злічити усіх годин,
Ховала подумки в тумані,
Тримала руки у біду,
І від негоди захищала,
Колись відкрила доброту.
Криштальні ріки є озера,
Ліса, поля і навіть гори,
Мі всі повинні вихваляти,
Барвисті, радужні простори.
Природне уявлення безмежне...
© Copyright: Лунный Шепот, 2012
Свидетельство о публикации №112021601072
Свидетельство о публикации №112021601072
Рецензии