Упали ранні роси
на материні коси,
Та й перлами барвистими засяяли...
І давні дні забуті,
Немов пісні почуті,
У травах у некошених загаялись...
Все . мамо, знов згадалось,
Що в буднях забувалось...
Не виплакати в пам"яті вже молодість,
Як в небі зірка рання
погасне на світанні,
Мов хустку згублену, шукаєш добру вість...
А сльози - то не роси ,.
що впали на покоси....
А що ж душа твоя?- в надіях зморена...
І вся така ти ніжна
У косах білосніжних,
Лиш доля по руці , мов поле зорена...
І вже не знаю рідна,
Багата я чи бідна,
Ти що в собі тримаю біль свою....
А ти в листах-надіях
за мене знов радієш,
Й стоїш в чеканні схиленою вільхою....
С зіновська. 2000.
***
© Copyright: Светлана Зиновская, 2012
Свидетельство о публикации №112021504377
Свидетельство о публикации №112021504377
Рецензии