Господь, які ми наївно-юні
в свої шістнадцять і двадцять п’ять.
Іще живемо чужим відлунням,
високовольтні, багатострунні,
в надії згодом ввібрать життя.
А, поміж тим, воно – ось, реальне,
сьогодні, зараз, піском з долонь!
Багаті тим, що ховає пам’ять,
скелет штатива стяв філігранно…
А потім – Вічності у полон.
Цінуйте, люди! Спішіть пожити,
собою сповнюйте кожну мить.
І народитися, й народити!
В усіх відношеннях. Час біжить.
Цiнуйте, люди!
© Copyright: Диана Сушко, 2012
Свидетельство о публикации №112021511670
Свидетельство о публикации №112021511670
Рецензии