Густими ставали не хмари,
Густою ставала душа,
Тобою так часто я марив,
Що й молодість чиста пройшла.
А як же хотілося ранніх
І свіжих обіймів твоїх,
Заплутався я у коханні,
Та згадував часто твій сміх.
Я мріями тільки і дихав,
Без тебе самотня земля,
Хода твоя рівна і тиха…
Я голову їй лиш схиляв.
Твої неймовірні обійми!
Хто бачив таку ще красу?!
Про щастя не думали спільне,
Хоч спільну топтали росу.
Для кого жили і творили,
Ніколи тобі не казав,
Можливо у серці любили,
Можливо я більше страждав.
Можливо не варто так жити,
Та я ще для когось живу,
Хоча і життям давно ситий,
Шукав ще любов рокову.
Але не знайшов і не зникла
Та пісня протяжна сумна,
Без мене ти наче і звикла,
Та будеш навіки одна.
Густими ставали не хмари
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021304692
Свидетельство о публикации №112021304692
Рецензии