Хоч розбита, та ще у колоссi
Не шукала ти щастя сама,
Твої діти бігають босі
І ніхто їхні сни не тримав.
На руках недомазана глина,
А у серці згорілі ліси,
Породила ти блудного сина
Під січневі нічні голоси.
Так світились колись небосхили
І п’янилося хмелем зерно,
Та немає козацької сили,
Тільки брагою пахне й вином.
Тільки місяця погляд туманний
Все розкаже про тих, хто пішов,
Був я гостем для тебе не званим
І себе у житті не знайшов.
І тому вже не буде ніколи
Тихих посмішок, радісних днів,
Мої очі вели ще до школи,
Та душею я сильно хворів.
Свидетельство о публикации №112021304416