Мовчала стиглість лісова,
Схід сонця наближався,
Сховалася давно сова,
Я щастя дочекався.
Дрімали заздрісно гаї
В обіймах милих ранку,
Забули доблесті свої
І про нічну коханку.
Забули всіх, хто тут пройшов,
Їх імена погасли,
Не вірили в мою любов,
Пошили правду власну.
Я вдячний вам, що ви дали
Цих почуттів відчути зливу,
Хоч промінь істини малий,
Люблю її красу грайливу.
Люблю далеку і нерівну
Її прив’язаність до інших,
Я знав, що полюбив царівну,
Яка мене не буде тішить.
Прокинуся я сумно знову,
Закінчився тривожний сон,
Та посмішка її і мова
Дорожча безцінних ікон.
Без віри я далі кохаю,
Без віри забудеш мене,
Не буде спокійно для раю,
Аж поки любов не мине.
Мовчала стиглiсть лiсова
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021304341
Свидетельство о публикации №112021304341
Рецензии