У широкому полі, де лани цвітуть и сяють, блисковичая трембита гомін свій роспочинає,
И поволі, як у казціна моему сердці тане,крижана вода и місяць серед зірок знов співа.
Кришталево посміхнеться меніхлопче з волосами, що як золото у штольнях, так бажане ніби скарб,
Так поволі наче пісня на його палких вустах, вітер марно домовлявся у ту зиму з небесами, та й гойдався, наче птах.
Як зайде за гори сонце, як на землю нічка сходить, я знайду твою трембіту, мені блискавка вкажи,
Да ворожою стежкою по його вільній душі, я молю тебе мершій, доки вранці мавки ноють на галявинах в тиші.
Назбираю я в долоні мандрагори тобі в сердцє, запалю костри язичні, повтішаю Перуна,
Згину, я золою стану, загублю наче волна, у тутешній світ навіки я закрию міцно дверцю
Т й залишусь тільки в снах…
Ворожба...
© Copyright: Мария Краевская, 2012
Свидетельство о публикации №112021301558
Свидетельство о публикации №112021301558
Рецензии