Незряче йшов до тебе, навмання,
На поклик твій крізь регіт стоголосий.
На дотик упізнав твоє вбрання
І перевеслом зібране волосся.
Цілунку знак – що ліки для очей,
І десь пощезла з віч моїх полуда.
Я озирнувся вмить через плече:
Звідкіль прийшов, силенна сила люду!
Між нами прірва – жодного містка,
Ніхто її осилити не брався.
Була там кладка,
правда, захистка, –
Сліпий пройшов, де зрячий завагався б.
Покликання
© Copyright: Олег Завадский, 2012
Свидетельство о публикации №112021310397
Свидетельство о публикации №112021310397
Рецензии