Надежда

Січень - січе, завірюха усе не стиха
Вона сама по вулиці йде й мовчить
Хіба ж ти не бачиш? Вона глуха
Ти не кричи їй у слід, не кричи..
Вона не чує співу птахів
Вона не чує, як вітер шумить
Серед старого гілля та снігів..
Їй воно так болить.

Березень -плаче, квітує - квітень, пролітають усе літа
А для неї, мабудь, воно нічого не значить
Хіба ти не бачиш? Хіба не бачиш - вона сліпа
Вона не побачить тебе... не побачить
Вона не бачить, як тануть січневі оті кучугури
Вона не бачить, як з вирію-раю птахи вернулись
Незруйненні поставила доля їй рамки-мури
І чари життя для неї карою обернулись

Літо пройшло та й жовтень листя зніма
Воно покружляе по вітру і тихо на землю ляже
Хіба не бачиш? Хіба ж не бачиш - вона німа
Вона нічого, ніколи нічого тобі не скаже

Та вона сильна, ніколи вона не плаче
І у відповідь болі - ще більше дає добра
Не говорить ніколи, не чує нічого, не бачить
Але завжди, завжди останньою помира
Ти до останнього бережи її, зберігай
Вона до останнього краще сонця тебе зігріе
- Ти мене, мучениця святая, не залишай.
Ти єдине, що в мне залишилось, моя Надіє..-