Знаю я, що не збулося,
Знаю я, чия вина,
Осінь плаче і голосить
Біля сірого вікна.
Звик до тихої кімнати,
До далеких голосів,
Та дитячі важкі втрати
Забирали свіжість снів.
Я боявся, що не зможу,
Я не той, хто справді міг
Перейти за огорожу,
Перейти за твій поріг.
Ти мене не зустрічала,
Я чужий для тебе гість
І як осінь, що кохала,
Сумно сипалася злість.
Жовте тіло вже не хоче
Долю чорних потрясінь,
Але душу щось лоскоче,
Поряд завжди чиясь тінь.
Сміх для мене твій щасливий,
Він мене тепер п’янить,
Ти нічого не просила,
Біля тебе лиш ходить.
Довго не змогли радіти,
Кожний шлях свій відшукав,
Але перші білі квіти
Я тобі одній давав.
Я не вірив, що можлива
Щастя вірного пора,
Якщо хочеш, будуть крила,
Та душа твоя стара.
Знаю я, що не збулося,
Знаю я, чия вина,
Доля наша ходить боса,
Я один і ти одна.
Знаю я, що не збулося
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021210894
Свидетельство о публикации №112021210894
Рецензии