***

Єдина віра і життя єдине,
Любов одна, така, що хоч взлітай,
Сумує з вітром болісно калина,
Сумують верби, плаче рідний край.

Збираю в полі я плоди природи,
Топчу пропущене зерно,
І десь далеко не гудуть заводи
І вимерло давно село.

Бур’ян господар на землі родючій,
До сонця тягне він стебло,
І серцю краєвиди ці болючі,
Воно лиш чує грізне зло.

Сльозу зітру, її прогнати просто,
А як же рідна сторона?
Залити горе пляшкою без тосту
Чи краще за святе війна?

Не важко підібрати ніжне слово,
Ми звикли гнутися панам,
Та час настав, ми вже усі готові,
Нехай погнуться тепер нам.

Вставайте! Хата вже не з краю,
Відкиньте цей менталітет,
Країни щастя я шукаю,
Щоб зник із сумом мій куплет.

Вставайте! Доки ще не пізно,
Красиво жити хочуть всі,
Хто б не казав, які ми різні,
На схід і захід ми свої.

І мова наче не така знайома
І рідна кожному своя,
Та як збереться вся родина вдома,
Немає значень, де чия.

Я вас благаю: не творіть руїну,
Без нас історія не та.
Але яка все ж буде Україна?
Сліпа? Чи юна і свята?

Я задивлюся в небо синє,
У край багатий, золотий,
Талант тримали ми у скрині,
Та час настав. Давай, свисти!

І покотилася степами
Народна хвиля у роках,
Майбутнє творимо ми з вами,
Дітей майбутнє, а не крах.