***
Розкрадали ми все, що могли,
Був час видатної Солохи,
Був час, як по правді жили.
А зараз, погляньте навколо,
Метушня хворобливих доріг,
Ніким не розгадане коло,
Минулого дня оберіг.
Обличчя приховує страх,
Не загоїти рани відходом,
Сидів так і думав монах,
Молився за благо народу.
Молитву шептав дуже тихо,
Та вірив у силу хреста,
Нерівно і жалісно дихав,
Щоб доля всміхалась проста.
Не жив я твоїми ночами,
Безпечні відгадані сни
Постійні тривоги вручали
Руками живої весни.
І так понесуться в нікуди
Дитинства чудного ривки,
Про совість забудуть люди,
Старіють вже їхні думки.
Крокую повільно, нечітко,
З думками і я вже старий,
Не прийде пропущене літо
І час золотої пори.
Свидетельство о публикации №112021210759