Я люблю, коли вітер лоскоче
Мою посмішку з розових літ,
Коли трави найперші толоче
Кроком сивої старості дід.
Я люблю, коли тиша селянська
Перерветься від лаю собак,
Як душа ненадійна,повстанська
Залітає у рідний кабак.
Я люблю свою волю нечисту
І схід сонця я також люблю,
І росу на долонях зернисту,
Що дзеркальну п*є долю мою.
Я люблю мертвий вечіру лузі
І ті зорі чарівні мої,
Коли віриш у відданість друзів,
Хороводи як крутять гаї.
Я люблю, а мене хто полюбить?
Хто затримає погляд палкий?
Не для мене пророчили губи
Очі юні і запах живий.
Я люблю, чи любив, все можливо,
Вже старий мій скупий ідеал,
Нерозумна розсіяла злива
Все,що я так колись покохав.
Я люблю, коли вiтер лоскоче
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021210543
Свидетельство о публикации №112021210543
Рецензии