На хвилi щиростi

Крадькома впливає в гай густий серпанок,
Мов спустилась з неба хмара велетенська –
Скільки див за нею вкрив митець-світанок?
Вся в таємних хвилях  ледь біліє фреска.

Так бувають в людях і думки прикриті,
Як мовчань завіса в снах напівпрозорих –
Щось сплітають жваво на своїм санскриті,
Тільки дум не видно в душах неозорих...

Вже за мить, ще трішки... промінь-віра рине –
Прошепоче: “Годі! Скинь вуаль допіру!”
І спаде серпанок, в ковилі спочине,
Наскрізь геть просвітить серця недовіру.

Спалахнуть у росах ліхтарі живильні,
РозпростАють квіти кольорові рюші –
Мовчуни суворі стануть більш прихильні,
Щось дитинне й чисте запрозОрить душі.

Теплий плин довіри, наче сміх Ярила –
Сивину на фресці змиє хвиля щира,
Їй услід несеться пісня легкокрила,
Десь струною в зорях одізветься Ліра.



Мой вольный перевод:

НА ИСКРЕННЕЙ ВОЛНЕ

Втихомолку окутывает лес туманная дымка,
Будто огромнейшее облако опускается с неба:
Сколько див упрятал в нём рассвет-художник?
Вся в таинствах белесых утопает фреска…

Так порой и люди в молчанье думы укрывают –
Шифонною завесой из снов полупрозрачных.
Стремительно плетенье в собственном санскрите,
Только никто не видит мыслей в душах. Неоглядны…

Ещё чуть-чуть, мгновенье… и вера-луч прольётся,
Прошепчет: «Хватит! Сбрось вуаль сейчас же!»,
Спадёт на землю дымка, уйдёт в ковыль на отдых,
И луч насквозь просветит сердца недоверье.

Вспыхнут ярко в росах фонарики живые,
Цветы оборки-лепестки, смеясь, раскроют,
Молчащие сурово, станут чуть любезней –
Что-то до боли детское опрозрачит души…

Тёплый поток доверия, как улыбка Солнца.
Седину на фреске смоет волна искренности,
Ей вослед пронесётся песня  легкокрылая,
И струной в созвездье отзовётся Лира…