Дерево роду. Iнша гiлка. Лайли. 3. Батiг

                3.Батіг.
                До Кіндрата Остаповича, на весілля його  найменшого сина Якова,  їхала розмальована зелена бричка, запряжена парою коней.  В бричці тій сиділи гарно вбрані дід та баба - Остап Лайло та його жінка.
                Здорова сива кобила все норовила вкусити за шию гнідого молодого жеребчика, та все косила оком на  возчика - хлопчика років десяти . Це був  син Василя Кіндратовича - Федір. Кіндратові Федько був онуком, а Остапові - правнуком. Із синів Василя  він був старший, а з дітей третій. До нього  було дві сестри  - Ольга та  Софія, а після нього ще брат - Явдоким.
                « Ну, ну гляди мені!» -  покрикував на  кобилу  Федір і погрожував довгим батогом. Коні та бричка були  прадідусеві- Остапа Лайла.
                Ще вчора, напередодні весілля,  пішов  Федір до прадіда навпростець, межами, несучи в руках вузлик з  празнИчною  одежею - гарну  вишиту  нову  сорочку, рясні штани, теж нові , але полотняні,  фарбовані  з протравою в руде, аж червоне, вовняну тонку куцину - гарну , але  теж із домоткані, сіру смушкову шапку із шовковою  зеленою підкладкою і зеленим суконним денцем. Чоботи були куплені на ярмарку на виріст-  не з тонкої козячої шкіри, а міцні  ялові. Вони були окремо вмотані в  ганчірку, бо Федір аж занадто змастив їх дьогтем.
             Везучи прадіда та прабабу  Федір неабияк гордився собою. Прадід подарував йому оцей довгий батіг. Дуже гарно сплетений: із вісьми шкіряних  жил, він мав три коліна по аршину* кожне.  Пужално **теж було довгеньке  -  майже аршин і теж обплетене   сиром`ятою шкірою . Цього батога сплів сам  прадідусь Остап.  Федір теж умів плести батоги, але тільки з чотрьох та шести жил. На жили йшли різні  залишки від  конопляних мотузок, очкурів та  саморобні мотузки з дрантя,  бо де ту шкіру взяти малому.
            Федорові дуже хотілося   цьвохнути  батогом - чи дуже гучно лясне, та  боявся  прадіда.Хоч було Остапові Лайлові  вже давно  за вісімдесят років, та вид  у нього був міцний та суворий.    «А ну, Федько, цьвохни  на оту кобилу! - наче вгадав думки хлопчини дід. - Бач яка, кусатися  їй хочеться. Бачить , що возчик малий та й осміліла. Ач яка.». Федько встав на ноги , закрутив батогом над головою і  цьвохнув  витягши руку. Звук був сухий і тріскучий, як  на ставку взимку, коли від великого морозу  тріскається крига. Кобила не злякалася, не рвонула  бігти, але й кусатися перестала. Жеребчик був смикнувся, та  кобила не дала  перейти на чвал.
                « Бач, не боїться батога, знає  хитрюга, що ніхто її не вдарить- сміється прадід.- Посварись на неї, посварись батогом. Цьвохкати вмієш добре, та не по козацьки, а по пастухівськи - правою рукою. Козак нагайкою орудує лівою рукою. Нагайка у козака не така як батіг, пужално коротше,  товще, а на кінцях - на пужалні і на ремені - по кулі свинцевій. Правою рукою  стріляє  козак з пістоля та рубає шаблею, а лівою держить повід  коня і на лівій висить нагайка. Здалеку козак стріляє по ворогах,  а як ближче, то нагайкою вирве з рук ворога чи шаблю, чи пістоль, а то й так ударить  по руці, що рука як пліть повисне. Може й кістку перебити,  а як   свинцем по виску- насмерть.  Козаки знали різні удари і уміли з нагайкою воювати і все лівою рукою. Могли і пужалном битися, як булавою. Крім нагайки ще була раніше у вершників в ходу вовчанка .Ця ще менша від нагайки. Вся зуздром  аршин  - не більше. Від вовка вершник нею захищався. Та це давно було. Зараз мало хто верхи подорожує, возами та бричками -  от як.» - розказував  старий Остап.
                « Я,дідусю, теж знаю різні удари батогом. Кінчиком можу у трьох будяків  головки збити за раз. Можу обкрутити і так смикнути, що вирве з корінням, або тільки обшморгне, або зріже  будяк при корінні ,як серп.  Цьвохкати теж умію по-різному. Тепер буду вчитися лівою рукою - щоб по-козацьки.  Бач, який у мене батіг - справжній, а не з мотуззя. У мене дідусю худоба розумна, я її не б`ю, а тільки цьвохкаю та батога показую - все розуміє. Телята спочатку дурні вибрикують весною, а тоді і вони розуміють як цьвохну на них.» Прадід Остап задоволено каває головою, кахика. « Га? Що таке? Про що мова?» -  прикладає руку до вуха  бабуся. Маленька, сухенька, але дуже  барвисто вбрана - по празниковому, на весілля. « Про худобу, бабо, про худобу».   
                « Зараз  тільки гайдуки панів Базилавських верхи по полях їздять з нагайками, - продовжував розмову  Федько,  -я як  пасу , то часто їх бачу.»«Так, так, гайдуки їздять. Як були у Базилевських кріпаки, то багато хто знав яка та нагайка на свїй спині. Зараз же немає такого закону, щоб людину бити. Хоч ти наймит, хоч ти пастух та череду  в панське  впустив- не дозволяється. Суди на те є. Ось так. Та це не про нас. Зроду Лайли ні кріпаками ні наймитами не були, і надіюсь на Бога, не будуть. Козаки ми.»
                « Га? Що ти кажеш, не чую?» -   знов приставивши до вуха руку і повернувши голову кричала до Остапа  бабця. « Про козаків кажу, про козаків ,бабо!» - відповідав дід.
                Можна було б і не їхати на це весілля старим. Яків - син Кіндрата , Остапів онук, був  ровесником  наймолодшого Остапового сина. Вже далеко за шістдесят було Остапові, коли він народився. Жінка була молодша за Остапа, але теж стара. Ну як Бог дає, то і хай. Їхав Остап завершити свої останні справи. 
                Треба подивитися як хазяйнує Данило, передостанній син. Цей  теж був набагато молодший за Кіндрата. Купив йому  Остап землю поряд з Кіндратовою вже давно і на ній Кіндрат робив, поки  Данило не  виріс і не женився .  Хату звели йому   торік  на Лайлах.  На входинах був Остап, а після того - ні разу. Вже  у Данила  другий синок народився,  онук Остапів - Корнієм  назвали, а Остап його ще й не бачив.  Перший син Данилій - Прокіп, ще на хуторі у Остапа народився. Ото таке.
                Треба трохи дати грошей  Федоровій вдовиці.  Хворіє і  приймака не трапилося. Вже тринадцятий рік минає як убила деревина  Кіндратового первістка Федора. Ото біда.
                З  онуком Василем треба побалакати,  із ось цього малого возчика, батьком. Заїждав  до Остапа на хутір гайдук панів  Базилевських, пообідали, побалакали. Підказав той Остапові, що на Глибоці є шмат землі - дві десятини долини , пів ярка та чотири  десятини пахоти.  Це Базилевських  земля, та  вона знаходиться між Хоменчачими хуторами і ті Хоменки цю землю орендують і хочуть викупити.  Орендують вже давно , та все не викупляють. Базилевські ж наполягають на продажу.  Можна хоч зараз дати гроші Базилевським і ту землю отримати,  бо  вже не хочуть довше чекати Базилевські на Хоменків. Остап зрадів,  віддячив гайдукові і вирішив допомогти онуку Василеві ту землю придбати. Не багато, але ж треба з чогось починати… Ото так.
                Після цих справ, вирішив старий  Остап на прізвисько Лайло перевести  все майно на найменшого сина і доживати собі до смерті…


( далі буде)

    На русском языке рассказ помещен на сайте  Проза.ру

    http://www.proza.ru/2012/02/10/1468