***

         До Батьківщини 


Земле рідна, Батьківщино!
Скільки ж ти  страждала?
Споконвіку Україну
Загарбники брали.

І поляки, і татари
Клятії знущались.
Ти ж терпіла  ці  удари –
Жити  намагалась.

Гордо голову тримала
Коли  від  кріпацтва
Довгі роки катувалась,
Робила на  панство.

І  фашисти  не  барились:
Мучили –терзали,
Тебе  гордую колись,
Додолу  схиляли.

Всі страхіття геноциду
Ти змогла  знести.
Не вдалось до  суїциду 
Тебе довести.

І  Горбачова політику 
Ти проіснувала,
Й шанованому  Кравчуку
Долю довіряла.



Дев’ять   років Льоня Кучма
М’яв  тебе під  ноги,
Грошей  кучу настягав,
А ти – проси  в Бога.

Прапор наш блакитно – жовтий –
Пшениця і небо,
Звідки взявся помаранч,
Знати нам не  треба.


Дві було в історії
«Вдалі»  революції,
Та  правильна  в  теорії
Така  еволюція.


Не різниться дуже
Помаранч від жовтого
Нам же, люди, не байдуже,
Що неньку затоптано?


Невже ми гірші за індусів?
Невже неспроможні?
Та згадайте ж історію:
Ми – непереможні!


Досить  жити  нам в полоні
Своїх же собратів,
Дивитися  на  концерти
Панів - депутатів.



То ж згадаємо Шевченка
І  пута порвімо ,
Не дозволимо пошматати
Неньку – Україну!

06.10.2005р.