Не казка

Пам’ятаю у дитинстві
бабуся казала,
як не буду слухатись,
то прийде примара.
У народі ту тварюку
чомусь Хо назвали,
споконвіку малюків
нею і  лякали,
щоби чемними були,
щирими й терплячими
та дорослих поважали,
не були ледачими.
У сучасному суспільстві,
при цивілізації,
дітлахів вже не лякають –
не та ситуація.
Не бояться діти наші
нічого й нікого:
ні чудовиськ волохатих,
ні чорта лихого.
Страх лише бабусь з’їдає,
бо живуть й не знають,
як на пенсію мізерну
інші виживають?
Їх, стареньких не покине
ніяк ота мана,
що блукає країною
від грошей аж п’яна.
Замаскована у святість
облуда –химера
все над людом знущається,
наче навіжена.
І немає тій омані
ні чорта, ні Бога.
Не знає вона, як то кажуть,
нічого святого.
Скільки ж буде країнонька
боротися з ними:
із привидами лютими,
химерами злими?
Чи довіку страждатиме
від жадності й пихи,
чи звільниться коли – небудь
від липкого лиха?
Віра в краще уже згасла
та жива надія:
і бабусі, й малюки
про країну мріють,
де не буде марева
з низок ошуканства,
де облуди сконають
від грошового п’янства.
21.03.2008.