Ніякого сенсу, жодного шансу
Холодно й темно, гірко й нестерпно
Вода впала в кому й чомусь бреше небо
Навіть листя деревам давно вже не треба
Нема мабуть гірше за ці тихі вірші
За їх мляву розраду більше схожу на ваду
І серця вогонь, що міняєш на зраду
За найменшу можливість пірнути в нірвану
Рукостискання як протистояння
Марення, ґвалт і бажання убити
Кого тут любити – масні брудні рила?
Чи ці непотрібні подаровані крила?
Думає кожен: йому мабуть легше
А потім зі спини стріляє у серце
Ти падаєш. Зимно. По тобі б'ють дзвони
Але то не віра, то прості забобони
Ніякого сенсу, жодного шансу
Повертаєшся пізно, чай, телевізор
Холодно й темно, гірко й нестерпно
Ніякого шансу, ніякого сенсу
Серця вогонь
© Copyright: Зовут Меня Никто, 2012
Свидетельство о публикации №112020907021
Свидетельство о публикации №112020907021
Рецензии