Забери мене в своє життя, єдиною.
Я його вуаллю устелю, святинею.
Я роститиму твоїх дітей, своїх, наших.
А коли хворітимеш, кормитиму тебе кашкою.
Забери мене в своє життя, мамою,
для сердець, які є, які будуть…самих-самих.
З твоїми очима, моїм поглядом,
які не дають спокою,
кричать, бігають, обіймають… нас за шию руками.
Забери мене в своє життя, вічністю.
Я його розмалюю, додам комічності,
щоб текло довше. Я наповню келихи сонцем, а стіни – теплом.
На колись спроектованих тобою поличках знову буде фотоальбом.
Я розставлю квіти
по всіх кутках,
щоб було легко і світло. А ти… ти нестимеш мене в руках,
щоби просто жити.
Як шкода, що ти щасливий один, за сотні кілометрів, десь у квартирі з ехо ночуєш.
А я днями ковтаю своє життя, не в силах сказати тобі в очі…
«Забери мене, чуєш…»
Забери мене
© Copyright: Диана Сушко, 2012
Свидетельство о публикации №112020910108
Свидетельство о публикации №112020910108
Рецензии
Чудова душевна поезія, яку хочеться перечитувати знов і знов!
Диана Петренко 13.02.2012 01:09 • Заявить о нарушении
Диана Петренко 13.02.2012 01:09 • Заявить о нарушении