Довiра

Що ти сьогодні мені розкажеш,
моя блакитна ісландська квітко?

«Усе трапилося так швидко,
Що я не встигла заміряти часу…

Поки за-
води
Набивали тріп-хоп,
а жінки ставали чиїмись музами;
поки поліція була чесною,
а листя спадало комусь на кузови;
поки
води
ставали холодно-імлистими,
а білявки любили
зелені
банк-
ноти;
поки на Сході жестив Ленін,
а Америка диктувала ноти;
поки рейки злягались зі шпалами,
а лікарів можна було дури-
ти
(оминувши усі про-
це-
дури);
коли кохання ще можна було купити,
а товаришувати – тільки із кралями,

в мені зароджувалося нове життя,
а цілий Всесвіт затягувало в чорну діру.
І я відчувала, як в моєму лоні
б’ється серце нової людини,
котра згодом із крихти вродливості
(зросте, встане на ноги, піде)
стане суцвіттям найгірших якостей,
що собою являють дорослі.
Вона питиме,
битиме,
ситими
стануть її гаманці і кишені,
вона змарнує життя на фабриці,
що є єдиною в нашому місті,
а ще згодом – стане старою,
пружне тіло вкриється зморшками
і помре (дай, боже, у колі онуків,
скоріше – самотня, бездушна, сліпа).
Але, моє тотемічне створіння,
сьогодні вже знаючи вади на завтра,
я зберегла свою дитину,
тобі народила вбогого сина
і досі ношу тягарем на шиї.
Він розкрадає із мене ресурси,
він запускає пальці в клітини,
але я люблю його так, як ніколи
тобі не любити нікого зі смертних.

Сьогодні, коли загубилась у плетеві темряви,
коли остаточно очі втратили промені,
коли мої ноги ступають наосліп кригою,
а руки палають в знемоги гарячому комині,
коли голова гойдається вітру вірная,
коли залишаються ритми лише із церков,
а смерть обіймає з-за спини ніжно і тепло,
у мене лишилось останнє сильне бажання –
продати душу й віддати
очі
світло
життя
синові.

І, знаєш, подруго,
Бог мій до мене глухий.
Можливо, нам варто було стояти
біля іконостасів на іншій вулиці.
Бо хто його знає, який із соборів правий
і як іменувати того, що в небі?
Я можу просити тебе лише про одне?»

Так.

«Якщо раптом опісля моєї смерті
тотем, що висить на грудях сина
стане раптом живим,
передай йому гроші (металева коробка у нижній шухляді на кухні).
Там 12 тисяч 158 і 10 центів.
попроси у тотема для сина
очі
світло
життя.
Я просто буду тобі неймовірно вдячна».

Моя блакитна ісландська квітка вертає назад в домівку,
у холод і сірість бетонних стін.
І я відчуваю, як мені в спину вгризаються демони,
імення яким –
Довіра.