Гонорова дiвчина

Ой угорі, на горбку
Розцвіла калина.
Виряжалась до Степана
Красуня Ірина.

В коротенькій спіднИченці,
На тонкіх шпильОчках,
Гарні груди у кофтинці,
В крапинку чулочки!

Намальована, як лялька,
Підведені губки.
Чи сподобає хлопчина
Її білі зубки?

Щира усмішка дівчини
Багатьох чіпає,
Задивляються на неї
Кавалерів зграї!

Та вона тримає гордо
Маленьку голівку,
Не дає себе займати
Гонорова дівка!

Залицялися до неї
Не лише студенти.
Лейтенанти і сержанти
Та інші клієнти!

Всіх Іринка відганяє
Від свого серденька,
Хоче того, любимого,
Щоб їй був миленький!

Вже не вперше їй пОдружка
Хлопців підганяє,
Та Ірині все не вгодить,
Всім їм відмовляє.

Іра вчиться в інституті,
Там хватає хлопців!
Один дуже зависокий,
Другий, як горобчик!

Придивляється дівчина,
Ще й, щоб був розумний,
Гарний, щоби не курив,
Та не зовсім сумний!

Каже мама їй завжди:
"Ти вже не маленька,
Собі парубка знайди,
Не блукай одненька!"

Та не слуха дівчинОнька
Ні тата, ні неньку:
"Не дурненька я, матусю,
Розберусь саменька!"

Цього разу з Іриною
ПОдружка Марина,
Познайомить хоче дуже
Тітчиного сина.

Степан рослий, чорнобровий,
Жартівливий, умний,
Незадовго здійметься
У небо безшумно!

Вчиться Стьопа на пілота,
Міцний, інтересний,
На дівчат не поглядає,
Хоче чуйну й чесну.

Тому так хвилюється
Гарная дівчИна,
Може й покохаються
Степан та Ірина!