Безодня неба...

***

Прохолодне мигтіння зірок
і чорна
затягуюча пустка

Притиснувся до коханої
і заспокоївся:
безодня неба
врівноважена
прірвою жінки



***
Одіж мов піна
згасла біля твоїх ніг

Ти знову —
мов Афродіта —
народилася для кохання

І зустрілися наші очі
і доторкнулися руки
і затріпотіли серця
 
і ніч
накрила нас мов хвиля
і понесла
й змучила
й викинула
 
і на білому березі дня
залишилися
два засмаглих тіла
два смолені човни
веслом до весла


***
Осіннє зоряне небо

Під ранок
Великій Віз
стоїть на оглоблях
 
Зірвалася зірка

Стрепенувся від холоду
юнак на ганку


Стара жінка —
його бабуся — збирається
на похорон сестри
Вона ніч не спала
й поспішає
Хоча запізнюються
лише до живих


***
Як впевнено
злітає стовбур
у небо
і як повільно
й обачливо
підкоряє простір
навколо нього
гілля

Як це схоже -
чи не так? -
на нашу юність
що стартує
немов ракета

як це  схоже
на наше життя
що невпевнено блукає
незнаною планетою

Допоки коріння
мовчать про себе

***
Коли
наче патрон в обойму
ти входиш в армійський побут
коли
в чоботях та «хебе»
стрижені
ми всі на одне обличчя —
по-справжньому розумієш
які різні люди

Коли
в галасливому натовпі
миготять перед очима
йдуть повз тебе
з дружинами чинами талантами
у різноманітності біографій
одягу й звичок —
помічаєш раптом
які однакові люди


***
Як багато способів
убити людину
 
Що не день —
їх усе більше
Що не день —
вони усе досконаліші

Проте дивно:
люди все ще
наважуються жити
і сміливо народжуватись

Ненависть —
невтомний
винахідник-раціоналізатор

Світ
надійно захищений
консерватизмом кохання


***
Крізь сонце -
дощ
мов крізь усмішку -
сльози

напала на мене
злива
прихистила мене липа
на лісовій галявині

Краплi плещуть по листочках
наче
дитячi долоні
по воді



перевод Александра Бригинца
Дніпро,1990,7

Киевская правда, 14 сичня 1990
Пролетело 34 года. За это время Бригинец успел стать и художником, и побывать министром культуры при Тимошенко. Что он, где? Надеюсь, что жив.