Реальнiсть-iрреальнiсть

РЕАЛЬНІСТЬ
Стікала    ніч  гарячою  патокою,  замішаною  на  звуках    і  запахах  минання  літа.  А  що  воно,  хіба  минає?  Подумала  я…  Та  ні  ж.  Треба  до  вікна.  Тут  пахне    травою,  трохи  бензином,  трохи  теплими  кам’яними  мурами.  Але  ж…  Чомусь  прілим  листям  каштану.?Та  ж  каштан  ще  в  липні  зіжовк,  себто  побурів,  листя  його  скрутилося.    Кажуть,  всі  каштани  тепер  хворі.    Ні,  ще  літо…  Ще  спекотно.  День  бомжує  у  прохолодних  під’здах,  криючись    від  сонця,  поки  повернуться  з  роботи  господарі  домівок  і  він  безперешкодно  входитиме  до  квартир,  ховатиметься  під  ліжка  наніч.  А  вони,  люди,  і  не  знатимуть,  що  в  них  під  ліжком  народжується  інший ,  новий  день.  Він  вилазитиме  з-під нього  зранку,  коли  продзвенить  будильник …  І  знову  бомжуватиме  на    вулицях,  у підземних   переходах,  в  скверах,  в  трамваях. 
От  так  і  я  бомжую  кожного  дня…  Чекаючи,  коли  прийде  моя  ніч,  в  моє  помешкання.  Я  ховаюся  від  світу  під  простирадло…  і  чекаю,  коли  прийде  Він,  Твій  Голос.  Теплий,  ніжний,  оксамитно-хриплий,  з  нотами    шаленої  пристрасті,  з  тембром  хіті,  з  жагою,  яка  вливатиметься  в  мої  спустошені  за  день  вени,  обезкровлені  моїм  бомжуванням  в  реальному  світі  серед  людей,  вулиць,  гуркоту,  брязкоту,  миготіння  облич,    світу,  який  мені  набрид.  Я  хочу  ночі  і  Твого  Голосу. 

ІРРЕАЛЬНІСТЬ 
Він  -  метеоритний  дощ,  що  обливає  моє  тіло  спекою,  огортає    сутаною  жаги,  мучить  мене  насолодою  ,  болем,  розпинає,  розколює  навпіл  Танець  в  електромагнітному  полі  ,  торкання  Космосу,  відчуття  невагомості  у  Всесвіті.  Політ.  Тантра  відкриває  нам  шлях  від  третього  виміру  туди    ,  де  Вічність.  Де  ми  -  поза  часом  і  простором.
 Вимкнути  розум.  Зануритися  в  своє  тіло  і  тільки  воно  думає,  кожною  клітинкою,  кожною  молекулою,    відчуває  Його.    Воно  само  знає,  що  хоче.    Тіло  -  мій  Космос.    "Пінде  Со  Брахаманде".  Царстово  Бога  в  нашому  тілі.
Я  лечу…  А  ти  тримай  мене  і  лети  зі  мною.  В  одній  оболонці,  згустку  енергії,  на  одному  вдиху,  довгому,  майже  нечутному….  Чекай…  Ще…  ще…  Ти  тут?    Я  не  знаю…  Я  там  де  ти…  А  де  це?…  Я  не  знаю…  Я  нічого  не  знаю...Там  пусто,  легко,  хвилі,  хвилі  ....  Прана…Тече  по  каналах  наді.  Матриця…  Ми    є,  але  нас  нема.  Ми  померли  на  мить,  чи  дві,  чи  нескінченність.  Летальність  наша  невідворотна.  А  зараз  лише  її  мить.  А  хто  знає,  що  таке  мить,  а  що  Вічність?

19.08.2010