Село ще є, а церкви вже немає –
Про неї згадку назва береже.
І навіть тої церкви Миколаїв
Не бачить бані золоті уже.
Не чує Миколаїв її дзвонів,
Не бачить блиску від її хрестів.
Чому ж іще нема того закону,
Який би церкву відновить зумів?
Було, що височіла в піднебессі,
А зараз не лишилось і горба.
Коли ж в селі історія воскресне
На місці, де людина не ступа?
Село колись за тільки те і знали,
Що на Покрову церква тут була.
Тепер село немов після навали:
Три хати, пустка, поле та імла.
І соняхи вже не такі барвисті,
Суха земля збивається в грудки.
Життя тікає із села у місто.
Але колись було і навпаки!
Усюди було чутно передзвони,
І щонеділі їхав з міста люд,
Щоби святим вклонитися іконам
І свічку засвітити в церкві тут.
Крізь час і простір ще свічки палають.
Ще є село, і назва також є.
Ще віра у майбутнє не згасає.
Попереду відродження твоє!
Посад-Покровське
© Copyright: Надежда Теленчук, 2012
Свидетельство о публикации №112020500261
Свидетельство о публикации №112020500261
Рецензии