Мовчу...

Мовчиш-мовчи
І я буду мовчати,
Як би це важко не було.
Так хочу сильно закричати,
Як то колись давно було.

Ідеш-іди,
А я буду мовчати,
Нехай і це моя вина.
Лиш знай,не можу я сказати,
Що в мене ти була одна.

Сидиш,говориш щось,
А я буду мовчати.
Ти пазурами серце рвеш мені.
Та все ж не буду я кричати,
Бо вже не боляче мені.

Сміюсь і плачу,
Що зі мною?
І смуток часто обійма,
Та серце рветься все від болю,
А тіло тягне до гріха.

Незнаю я що далі буде,
Можливо я заговорю,
Та все одно щасливим буду.
Без слів,емоцій,без жалю.

Лиш на душі сидить тривога,
Та я мовчу,нічого не кажу.
Тепер мені одна дорога,
Без тебе я по ній піду.

Буду сидіти десь на полі,
Мовчатиму,ну як завжди.
І мислитиму мимоволі,
Чому я голос втратив назавжди?!

Ось бачиш,я мовчав не просто так,
Була на це така причина.
Без голосу-мені ніяк,
Як без ляльок мала дитина.

Не буду більше я співать
Тієї пісні про кохання.
Про віру,щастя,небеса,
Тепер почуєш ти зітхання.

Хай що б там в світі не було,
Війна чи мир,чи воз*єднання .
Мовчатиму я все одно,
Лиш жити-це моє бажання.

Вже згодом зляжу я на дно,
Прийму як є,а що робити?!
Ходитиму один в кіно,
Читатиму якоїсь книги.

Та я живий,я вічно буду жити,
Я в серці маю те,що не вмира.
Любов і віра,що мені робити?
Надія все ж остання помира.

Мовчиш-мовчи,
І я буду мовчати…