Загальне прощавання зійшло на тихе місто,
подібно нечеканим у засуху дощам.
І люди промовляли, неначе ненавмисно,
нечувані слова прощань і прощавань.
І люди дивувались безболісності звуку –
розпечені слова не ранили тіла.
Як в тепле молоко пірнали руки в руки,
і простір простиравсь, і час спливав.
У грудях відкривались таємні комірчини,
із них коти скажені прожогом за поріг
на волю дременули, забувши дряпать стіни,
зніяковілим людям тулилися до ніг.
І прощення рікою змивало шар за шаром,
і постаті бентежні просвічували тло –
однаково прозорі багатії й клошари.
І місто тихо зникло, неначе й не було.
Лише об’єм будівель багатоповерхових
був зписаний з реєстру фізичних мір та мас.
Лише рядки порожні в довідниках поштових,
й велика біла пляма на знімках гугл мапс.
Мiстичне, номер 2, Загальне прощавання
© Copyright: Александр Маринич, 2012
Свидетельство о публикации №112020308785
Свидетельство о публикации №112020308785
Рецензии