Мої вірші, мої діти, горе мені з вами,
Коли пишу вас у зошит вмиваюсь сльозами.
Хоч пишу вас, та нікому читати не буду,
Кому пишу той не знає, а я не забуду.
Не забуду, як в коханні мені присягався,
Думала я, що то правда, а ти лиш сміявся.
Лиш сміявся й себе тішив, я ж надію мала,
Все від щастя шаленіла і тебе кохала.
Все кохала, краще було б тебе не кохати,
Скинути з очей полуду і навік прогнати.
Геть прогнати й за тобою більше не ридати,
Не ридати, не страждати й більше не тужити.
Я нарешті зрозуміла, так не можна жити.
Так як я тебе кохала, ніхто не кохає.
Так як плакала й страждала, ніхто не страждає.
День і ніч тебе чекала, так вже не чекають
І великого кохання більше не шукають.
***
© Copyright: Наталья Кравчук Васыльченко, 2012
Свидетельство о публикации №112020106818
Свидетельство о публикации №112020106818
Рецензии