Мы приехали ночью, продвигаясь сквозь тьму...

***


Мы приехали ночью,  продвигаясь сквозь тьму
караваном  из трех грузовиков,
обойдя перевал, что лежал  в  дыму
и простреливался одним из пехотных полков.
 
Во дворе было слышно соседей и всю их родню,
на морозе вздымалась от ртов  анаша,
и бойцы поближе жались к огню,
набивая привычно рожки калаша.

И все женщины, что стояли внутри,
от дверей отступили, впуская нас,
и держали большие армейские  фонари,
отгоняя тени от скул и от темных глаз.

Капитан  говорил ей: сестра, все пути,
засветились  во тьме на подъемах крутых,
чтоб могли  к вам  сюда  пастухи добрести,
допивая упрямо из фляжек своих.

И потоки, сестра, и речушки  в снегу,
что застужены,  словно  горла детей,
все горят серебром,   даже звезды вверху
загустели сейчас эхом добрых вестей.

Твой малыш подрастет и расскажет,  в чем соль,
что случится  еще, назовет наперед,
будет в нем наша горечь и  злость, наша боль,
что заводит нас, объединяет, несет.

Слушать будут его  зверь, и птица,  и  полоз  речной,
ему хватит любви быть всегда начеку,
сберегая  заваченный груз, отбивая конвой,
сохраняя контроль над мостами через рекУ.

И  пока рождаются дети от нас,
пока дети растут еще в этих краях,
есть  кому  воевать у пристреляных трасс,
биться есть кому в наших свирепых рядах.

Пока духи и мертвые входят в наши ряды,
нас Спаситель любой не удержит, любой Аллах.
Все проходит, сестра , вечны  только следы
от шрапнели и пуль на наших черных телах.

И пусть мЕсти науку изучит твой мальчуган,
пусть научится жить  среди наших земель.
И, порывшись в своем рюкзаке, капитан
положил  заводской ТТ на постель.

И все мы, что стояли у него за спиной,
доставать  стали следом  ножи, амулеты, пруты,
кто-то вынул наваху с рукояткою  костяной,
и назад отступил, чтоб другие могли подойти.

Там уже было золото -видели мы -
и фарфор, и бронза, и куча теплых вещей,
и стояло за окнами черное небо зимы,
и в него подымались дымЫ от печей.

И тогда одна из женщин  ушла с фонарем
в снег глубокий,  словно ведьма с луной.
Пастухи и бойцы шли за нею гуськом,
не проваливаясь, словно  бы над  водой.



с украинского перевел А.Пустогаров


+ + +

Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму,
караваном із трьох позашляховиків,
обійшли перевал, що лежав у густому диму
і прострілювався одним із піхотних полків.

На подвір’ї було вже чути сусідів та їх рідню,
і в морозне повітря здіймалася анаша,
і похмурі бійці грілися коло вогню,
набиваючи навчено запасні ріжки з калаша.

У кімнаті стояли жінки – юні й старі.
Щойно ми увійшли, вони відступили вбік,
і тримали в руках військові тяжкі ліхтарі,
розганяючи тіні з вилиць і темних повік.

Капітан промовив: сестро, усі шляхи,
що вели сюди, всі дороги й стежки,
нині світяться в темряві, й втомлені пастухи
ними тихо бредуть, допиваючи вперто пляшки.

Всі потоки, сестро, всі холодні ставки,
перестуджені, мовби горла малих дітей,
нині срібно горять, і навіть низькі зірки
загусають вгорі відлунням добрих вістей.

Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова,
що лише існують, він зможе назвати все,
в ньому буде наша печаль і наша злість больова,
що заводить нас, єднає нас і несе.

Його будуть слухати звірі, птахи й вужі,
йому стане любові, щоби завжди стерегти
перехоплені нами колони та вантажі,
контрольовані нами долини, висоти й мости.

Адже доки діти народжуються від нас,
доки вони ростуть на нашій землі,
доти є кому битись за кожну з пристріляних трас,
доти є ким поповнити лави - невтомні й злі.

Доки духи й померлі приходять з нами сюди,
нас не стримає жоден Спаситель і жоден Аллах.
Все минуще, сестро, вічні лише сліди
від шрапнелі та куль на наших чорних тілах.

Хай малий сприймає помсти науку важку,
хай навчається справі та поміж нас росте, -
капітан покопався у похідному мішку,
і поклав до ліжка старий заводський ТТ.

І тоді ми всі, ті, хто стояв за ним,
почали діставати ножі, амулети й прути,
хтось дістав наваху з руків’ям твердим і міцним,
і ступив назад, щоб інші могли підійти.

Там уже лежало золото й килими,
порцеляна, бронза, й купа теплих речей,
і стояло за вікнами небо чорне зими,
і дими підіймалися в нього з сільських печей.

І одна з жінок, із ліхтарем у руці,
наче відьма з місяцем, вийшла в глибокі сніги,
і за нею рушали всі пастухи та бійці,
і ступали снігом, ніби не мали ваги.