Народе мій! До чого прагнеш ти?
Куди ведуть тебе скажені -ізми?
Чому не маєш власної мети,
А йдеш робити добре зайдам різним?
Що ти забув у Римі і Москві?
Що загубив у Відні і Варшаві?
Земля порожня, прокляті церкви...
Чи ти колись прокинешся у славі?
Покинь свої заокеанські сни,
Покинь свої про марну помсту мрії —
Народе мій! Звертайся до весни:
Нема в природі Польщі і Росії.
Є тільки ти, й на твоїх плечах вись,
могутній сине простору і неба.
Прокинься, мій народе, схаменись!
Лише тоді все буде так, як треба...
Народе мiй...
© Copyright: Владимир Немерцалов, 2012
Свидетельство о публикации №112020102676
Свидетельство о публикации №112020102676
Рецензии
7 строчка порОжня))
А вцілому дуже яскравий і емоційний вірш.Мені дуже сподобався)
Светлана Анган 02.02.2012 02:55 • Заявить о нарушении
А вцілому дуже яскравий і емоційний вірш.Мені дуже сподобався)
Светлана Анган 02.02.2012 02:55 • Заявить о нарушении