Коли йду й знаю точно, що тебе не зустріну,
кожен схожий на тебе- наче ніж в спину.
Коли ти, так, кілометрів за 300 вплав,
Мій вартовий запевняє, що пост уже здав.
Мій черговий на дУмках не вірить, навкруги обертається
І таки не побачив тебе до мене вертається
Ну ось, нарешті, ми всі разом трохи щасливі, трохи забуті
Чого чекаєм, ми давно вже всі взуті?!
Ведемо зворотній відлік.
З награною невимушеністю рухаю стрілки.
Нічого не забула? Хіба що ковдру й фарби...
Проте.. нехай залишаться. На згадку ябки.
Все, ходім, бо дотікує вже.
І перевір чи світло вимкнула все.
Тут вимкнула.. там не горить..
"Все, біжімо, поки, на щастя нема колму запалить!"
Сказала- й застигла на мить.
"Пробачте, я не можу піти, бо, он, видно з вікна
крокує впевнено назад
моя весна."
Про те як не встигла пiти
© Copyright: Замуруева Ира, 2012
Свидетельство о публикации №112012907260
Свидетельство о публикации №112012907260
Рецензии