Завиває пісок, як гієна голодна
І кобри стоять, як хрести на дорозі
А мати старенька, дружина й синочок
Мене виглядають на ріднім порозі
Запалені очі, розтріпані губи,
«Води хоч ковток» - все тіло волає!
А сонце пече, а ноги не йдуть,
Липкий брудний піт до долу стікає
І я через біль, і я через кволість
Руками, ногами вперед просуваюсь
Повзком, іще крок, ще подих, ще мить
І в хвилях морських досхочУ я скупаюсь
Завиває пісок, як гієна голодна
І кобри стоять, як хрести на дорозі.
А мати старенька, дружина й синочок
Мене виглядають на ріднім порозі.
Земля - не моя , війна - не моя
«Що ти тут забув», - пустеля питає
Якщо не дійду, зупИнюсь, впаду...
То жовтий пісок мене поховає…
фото з інтернету
Не моя вiйна
© Copyright: Богдана Синюк, 2012
Свидетельство о публикации №112012709114
Свидетельство о публикации №112012709114
Рецензии
На это произведение написано 8 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.