Душа обливалась кипятком, та німіла.
Солоні сльози скочувались,
Та котились дрібною росою,
І срібним інеєм відгукувались в серці.
Душа стогнала , звиваючись від гірких докорів.
Марно хотіла втекти від самої себе.
Холодним бризом відтворювалися спогади,
Постаючи в памяті страшними химерами.
Від яких по тілі бігли мурашки...
Та хотілось завивати.
Вити по вовчому... кусати собі лікті,
Але зібравши останні сили,
Мовчки ... ковтнувши сльозу.
Зціпивши до болю зуби від нестерпного болю,
Щоб ніхто не дізнався, що там накипіло на серці.
Заховавши від усіх своє нутро.
Не показавши своїх почутів нікому, і ніколи.
Ми вчилися загартовувати своє серце.
А душа стогнала звиваючись від гірких докорів.
Душа стогнала
© Copyright: Елена Полищук -Зелинская, 2012
Свидетельство о публикации №112012700725
Свидетельство о публикации №112012700725
Рецензии