Веде в поля протоптана стежина,
Туди, де вітер житом плескотить.
Чекає мати на світанні сина,
Що з армії додому приїздить.
Чекає… Та несила вже терпіти,
Ту біль, що серце міцно затиска:
Їй залишилось зовсім мало жити –
Зігнула праця змолоду тяжка.
Дісталося сердешній з чоловіком:
Пив та ще й зраджував, гуляв.
(він схаменувся трохи далі, з віком,
коли й здоров'я сам уже не мав).
А все сама – за хатою, за сином.
У полі, на роботі – в дощ і сніг.
Біль і самотність прикривала співом.
( так і артист народний би не зміг!)
Казали, що щаслива, бо співає.
Хай не веселих, а сумних пісень.
Тополя край дороги тільки знає,
Чого був вартий матері той день:
Сказали, що загинув син в чужині,
І що додому більше не прийде…
Вже котрий рік по стоптаній стежині
Стрічати сина мати в поле йде…
Веде в поля протоптана стежина
© Copyright: Валентина Комина, 2012
Свидетельство о публикации №112012505662
Свидетельство о публикации №112012505662
Рецензии
Валентина,я прочитала и поняла боль матери.Хорошее стихотворение.Так может написать не равнодушный к чужому горю человек.СПАСИБО.
Валентина Огурцова 26.01.2012 00:31 • Заявить о нарушении
Валентина Огурцова 26.01.2012 00:31 • Заявить о нарушении