Розрізаючи чорні хмари дощу й урбану,
Летиш, несучи за собою плащицю, вогнем обпалену,
Грішники на землі мурують заживо склепи,
Аби вберегти свою голову від твого планеру.
І ти спопелиш кожну сторінку, рядок і слово.
І ти розріжеш кігтьми усі бліді картини.
І ти розіб'єш на друзки струнко підвішені ноти, -
Усе, аби з пречистою Дівою зачати свою дитину.
І ти зодягнеш її в жовтий фрак і циліндр.
І в руки даси їй історію, наново списану.
І крізь зуби її витягнеш метамову,
Скіфами злизану і трипільцями в корінь згризану.
Боже мій!
Я сотворю для тебе іншу Венеру -
З ширшими стегнами і грудьми, мармурово-масними, -
Усе, аби ти підірвав це місто живих трупів
І затік поміж ніг тій, яку прийнято звати "Красиво".
Футуризм
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2012
Свидетельство о публикации №112012505345
Свидетельство о публикации №112012505345
Рецензии