кишеньковому богу

слухай, ця дівчина справді якась боже в і л ь н а .
майже кожного дня розрізає собі шкіру до крові,
стискаючи свої, невимовно чужі, ключі у змерзлій долоні.
і вже давно, майже рік, не почувається вільною.

слухай, вона ж вишукує кожне з своїх імен
чи хоча б натяк на них у твоїх віршах між рядків.
і, не знаходячи жодного разу хоч слова про них,
шматується лезом. трохи відпустить і вона далі живе.

слухай, вона ж справді якась ненормальна.
після кожної розмови з тобою, щоб не казала їй мама
і турботливі друзі, все більше п'є і ще більше палить.
й не бачить у ваших з нею стосунках ані краплі чогось аморального.

слухай, вона ж навіть почала писати вірші значно довші,
змінила римування. типу косить під тебе, та все не те.
таке відчуття, що в неї, такої осінньої, це ніколи вже не мине.
з кожною ніччю вона більше змерзає і її сон стає все коротшим.

слухай, тримайся, будь ласка, від неї подалі.
не спілкуйся, не нагадуй про себе піснями й відверто-пустими розмовами,
бо вона з тобою, навіть не зовсім твереза, починає розмовляти твоєю-іншою мовою.
та дві книжки,
                які засинаючи вона підкладає під голову,
                будуть нагадувати ій про тебе й надалі.