Система правовой самозащиты

    До виникнення державності захист прав і свобод громадян здійснювався на підставі не писаних і писаних  правил,  магічних, окультних та інших систем захисту. Цим і пояснюється той факт, що в них практично не згадується  про те, яку  роль відіграють в системі захисту громадян   закони,  держава. Однак феномени законів, які ще не в повній мірі вивчено та усвідомлено, відіграють в даний час  провідну роль в регулюванні суспільних відносин, в тому числі і в згаданих сферах, оскільки ті, хто застосовує таємні знання є в даний час громадянами тих чи інших держав, членами суспільства, на яких також поширюється дія юридичних законів, які відповідають Божественним законам, загальнолюдським цінностям і вони  змушені їх дотримуватись та відповідати за   порушення.Адже  вчиняючи будь які діяння люди, свідомо чи не свідомо, автоматично  попадають в сферу дії законів.
     Питання захисту та самозахисту громадян в  умовах спроб  впливати на  свідомість і підсвідомість набуває особливого значення.      
     На Україні та в інших країнах діє значна кількість курсів, шкіл, які використовуючи потребу громадян у самопізнанні, набутті навиків самозахисту та захисту рідних і близьких від різних психологічних, біоенергетичних та інших впливів, за досить солідну ціну навчають, інколи сумнівним  методам самозахисту та впливу на оточуючих. При цьому може наноситись непоправна шкода  здоров’ю громадян. Крім того, у книжковій продукції з магій, окультизму, можна довідатись про досить руйнівні прийоми і методи впливу на інших. В Інтернеті також є багато  літератури яка вчить впливати на свідомість людей  всупереч їх волі.      
      Відповідно до Конституції України, держава, через систему органів влади  здійснює захист прав і свобод громадян.
      Для цього в державі прийнято та діють закони, які  направлено на захист прав і свобод громадян та створено систему державних органів, які забезпечують їх дотримання. В преамбулі Конституції України записано, що  її прийнято з усвідомленням відповідальності перед Богом, власною   совістю, попередніми, нинішнім   та  прийдешніми поколіннями.
      Тобто, в Конституції України, а відтак і в інших законах  та в ратифікованих Україною міжнародних правових актах, які відповідають цим законам реалізовуються  вищі, Божественні закони.
      Зокрема, Біблейське «Не вбий» знайшло своє відображення в ст.3 Загальної Декларації прав людини, де проголошено, що кожна людина має право на життя і на особисту недоторканість, а в ч.1ст.6 Міжнародного пакту про громадянські і  політичні права закріплено право на життя, як невід’ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.  А ст.27 Конституції України дещо розширює вказані правові норми, та гарантує, що «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». На виконання вказаного конституційного принципу, в ст.115 Кримінального кодексу України, передбачено відповідальність за умисне вбивство, в т.ч. за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на значний строк, в т.ч. довічне ув’язнення.
      Конкретні діяння громадян щодо здійснення права на захист свого життя і  здоров’я, при безпосередній загрозі, за які не настає відповідальність передбачено   ст.36 Кримінального кодексу України. Такі дії вважаються необхідною обороною, якою визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає , шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвертання чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.
      Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою до інших осіб чи органів влади.  За перевищення меж необхідної оборони передбачена відповідальність тільки у випадках, вчинення за таких умов, вбивства, тяжких тілесних ушкоджень.(Ст.118,124 КК України).
      Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь - яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення  незалежно від тяжкості шкоди, яку завдано тому, хто посягає.
     Кримінальний кодекс України також звільняє від кримінальної  відповідальності, не вважаючи злочином  заподіювання шкоди прав охоронюваним інтересам у стані крайньої     необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам  або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держава, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності(ст.39 КК України).
       Діючим законодавством також регулюється порядок використання так званих нетрадиційних методів лікування. Зокрема, ст. 32  закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», заборонено проведення без спеціального дозволу Міністерства охорони здоров’я України розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу.
      За порушення передбаченого законом порядку здійснення лікувальних сеансів ст. 138 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за  заняття лікувальною   діяльністю  без  спеціального  дозволу особою,  яка не має належної медичної освіти,  якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. А ст. 142 вказаного кодексу передбачено кримінальну відповідальність за незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною,  якщо це створювало небезпеку  для  її життя чи здоров'я.

     Цивільне законодавство також спрямовано на захист прав і свобод громадян, реалізацію конституційного принципу щодо здійснення особистих прав і реалізації свобод таким чином, щоб не порушувати права інших.
      Зокрема, ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. При цьому ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено основні загальні засади цивільного законодавства, зокрема неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, справедливість, добросовісність та розумність.

     Відповідно до ст. 25 Цивільного кодексу України кожна особа має з народження   цивільні  права  та  обов'язки.    У випадках,  встановлених  законом,   охороняються   інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.
     Цивільна  правоздатність  фізичної  особи  припиняється  у момент її смерті.

      Усі фізичні особи є  рівними  у  здатності  мати  цивільні права та обов'язки,  в т.ч. особисті   немайнові та майнові  права,встановлені Конституцією України.

      Статтею  27 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин який обмежує  можливість  фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
     Правові акти Президента України,  органів державної  влади, органу   влади   Автономної   Республіки  Крим,  органів  місцевого самоврядування,  їхніх  посадових  і  службових   осіб   не   можуть обмежувати  можливість  фізичної  особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки,  крім випадків,  коли таке  обмеження передбачено Конституцією України.
    
     На підставі статті  30  Цивільного Кодексу України  кожна фізична  особа,  яка  усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними має цивільну дієздатність.
     Цивільною дієздатністю  фізичної  особи є її здатність своїми діями  набувати  для  себе  цивільних   прав   і   самостійно   їх здійснювати,  а  також  здатність своїми діями створювати для себе цивільні   обов'язки,   самостійно   їх   виконувати   та    нести відповідальність у разі їх невиконання.

       Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цивільним  Кодексом і  може  бути  обмежений тільки судом   виключно  у  випадках  і  в  порядку, встановлених законом.


       Статтею 13 ЦК України передбачено межі здійснення цивільних прав, в т.ч. не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Особа також не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковими для неї.
    
    Ст.15,19,20 Цивільного кодексу України передбачено право на захист  цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та цивільного інтересу іншої особи (осіб), в т.ч. шляхом самозахисту, тобто застосування засобів протидії, які не заборонені законом  та не суперечать моральним засадам суспільства. Право на самозахист особа здійснює на свій розсуд.
   
      Зокрема, діяння, які вчиняються щодо особи, всупереч її внутрішній волі, в т.ч. удаваний, фіктивний правочини,правочини вчинені під впливом помилки, обману,насильства, під впливом тяжкої обставини є, відповідно до вимог статті 203,215,216 ЦК України, не дійсними з часу їх вчинення, що тягне за собою поновлення порушених прав.
      
       Тобто, діюче законодавство, держава захищали  захищають та  зобовязані захищати права  громадян та надають їм право захищатися від будь яких протиправних посягань в т.ч. від нав’язування певних станів, певної поведінки, проти будь якого впливу на фізичне тіло, свідомість, підсвідомість,  духовний, душевний  стани.