треба частiше бачитись

твої дві книжки лежать в мене під подушкою.
заливати темінь, що залишилась після твого від'їзду, нема чим.
ні слова, у жодному разі, про тебе подружці.
я ж про тебе, якщо чесно подумати, майже нічого не знаю: де ти і         
                з ким.

я часто читаю перед сном твої вірші і слухаю твою музику.
"чи то фанатієш, чи то стрімко закохуєшся" - каже відверто друг.
з задоволенням взяла би десь позику
і раптово приїхала навіть на декілька хвилин, щоб власноруч замкнутись в твій круг.

бог тобі каже: "never say never",
а ти мені, - що нам треба бачитись значно частіше.
я б крізь всі міни щоразу проривалась до тебе,
якби тільки знала, що тобі це справді потрібно, а поки що мені лиш стає
                щохвилини
                гірше

без твоїх сірих очей і живого голосу - лише записи якісь.
ти дивуєшся моїм занадто відвертим танцям з колишнім.
я, в свою чергу, тому, як ти мене бачиш наскрізь.
і мені здається, що ти за цей майже рік не змінився і взагалі навряд чи колись будеш
                значно дорослішим...



та кожного ранку виходжу з під'їзду на вулицю
і сподіваюсь, що саме в цей час ти так само стримано, трохи більш алкогольно проте,
йдеш по своїх спальних районах і з якоюсь вологою ніжністю думаєш,
що десь у трохи схожому місті, з такими ж думками, твою знайому дитину несе

з глузду, зі звичного ритму життя і звичного римування.
вона вже декілька днів боже в і л ь н а , вже декілька днів у якомусь дивному стані.
плекає, нікому не зрозумілі, дивні дитячо-дівочі бажання
й вигадує, щоби ти відповів, якби вона саме тоді тобі задала всі питання.

сказала б усе, що і досі її розриває у попіл,
раптово згадала б, що вже саме зараз знаходиться в твоєму улюбленному віці.
її мінус - у 300 кілометрах між вами і в тому, що вона ніколи не зробить висновок, доки
ти його не скажеш чи напишеш власноруч, хоч навіть тоді вона навряд чи
                віритиме тобі
                до самого
                кінця.

23.01.2012