З життя в життя

Мені здається, я тебе уже кохав.
Можливо у минулому житті.
Всі вічні почуття плекав,
І як сьогодні був на самоті.

Можливо був травою польовою,
Між мільйонів інших стебельків,
Але коса твоя, немов на полі бою,
Зсохатись кинула продовж років.

А може був листочком на тобі:
Чарівній й строгій мов акація,
Але мене відкинула в журбі,
Твоя осіння і мінлива грація.

Я міг би бути навіть місяцем,
Ти ж – сонцем вічним як любов.
Та з таким янгольським лицем
У повних дурнях залишила знов.

Або я був упертим скелелазом,
Ти неприступною сніжною горою,
І знаючи, що нам не бути разом,
Продовжував боротися з тобою.

Чи ж був старий перон міський,
Для твого потягу крізь почуття.
Ти шлях тримала не близький,
 І пронеслася повз моє життя.

Можливо був ліхтариком надворі,
Ти ж тінню, що пускав щоночі,
Щораз зникаючи як сплинуть зорі,
А я в пусту світив у день що мощі.

Хоча те ким я був не є важливо
Бо поруч був у тисячах життів.
З життя в життя надіявся на диво:
Лишитись разом так і не зумів