А небо -- як черешенька рясна,
Навколо розсипає стиглі зорі.
Ми ж стоїмо в досвітньому дозорі,
Рахуєм зорі -- я й моя весна...
Горять зірки,немов людські серця,
І падають в мою відкриту душу:
Згоряють не від швидкості й тертя,
А через те,що ми до них байдужі!
І ось...
і ось мені здається вже,
Зорею тою був я досьогодні,
Яка пекучим вогняним ножем
На землю впала,наче у безодню...
Напівжива,в глухій траві лежить,
По краплі крапелька стікає кров'ю...
--- Я тут!
Я зранена..
Я хочу жить..!
Мене врятуйте вашою любов'ю !!! --
Благає зірка в Неба і в людей,
Бо для зірок любов -- найкращі ліки..
Та Бог мовчить.Людей нема ніде...
Згасаємо --
зоря і я ! --
навіки...
Небо як черешенька
© Copyright: Оксий Ожына, 2012
Свидетельство о публикации №112011801316
Свидетельство о публикации №112011801316
Рецензии
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
