Скрипляче дерево довго скрипить

Жили собі дві жіночки -
Дві гарні сусідки.
Відрізнялись між собою
Хорошії тітки.

Одна мала чоловіка -
Хазяїн, трудяга,
Друга - мов верба, пів віку,
Бо помер бідняга.

Перша знала говорити -
Привітная, хитра.
Нехуденька та вродлива -
"Вумная макітра".

Все седіла на стілечку,
Мов на яйцях квочка,
Так весь день могла проседіть,
Піджимали почки!

Лиш співала: " Ой, яка ж я,
Бідная, нещастна,
Болить серденько у грудях,
В очках світець гасне!"

Все плакала і ридала,
Та горя не знала,
Бо Григорій дбав у хату -
Все що треба мала!

Була дуже лінивая,
Ще й завжди брехала:
"Мій удворі ніц не робить,
Заробляє мало!"

Друга тиха та спокійна,
Чесна, роботяща.
Один мінус тільки мала -
Мало говоряща!

Та її без балачок
Люди розуміли,
Видко було по лицю -
Добрая та мила.

Забігали посусідству,
Навідувалися.
Одна, щоб поплакатися,
Друга - подивиться,

А чи жива, чи здорова
Нещастна Людмила,
Чи усе гаразд у неї,
Чи не захворіла?

Ще й приносила, від серця
Пиріг чи вареник,
Та у відповідь немала
І водички келих.

Настя все тягла, робила,
Навіть не дивилась
На здоров'ячко хилеє,
Людям не жалілась!

До больниці не зверталась,
Хоч була недужа.
Серце зтліло молодою,
Як втратила мужа.

Недовго протягла жінка,
Нестарою вмерла...
З лісу дрова на возику,
Знесилена перла.

Так ось впала на дорозі,
Та більш не піднялась.
Ще й не було шістдесят...
І не обізвалась.

Коли людоньки підбігли,
Хтіли врятувати,
Вмить схолола як льодина,
Ще й не внесли в хату.

Минуло багато літ -
Пятнадцять чи двадцять,
Людмила живе щей досі,
По сей день, ще плаче.

Сидить собі в теплій хатці
Та гніває Гриця...
Жаль, сусідоньки немає,
Кому пожаліться?