Можливо, напевно, у іншім житті
Ти не зумієш повз мене пройти,
І я не лишуся знову сама,
Слухати, як шепоче весна.
А поки що, знаєш, просто іди,
Не обертайся. Так буде завжди…
Я знаю більше, ніж варті слова,
А ти не пізнаєш, що правда така…
Не треба глядіти в очі мої,
Я буду мовчати. Ти говори…
І як би не було сумно мені,
Я буду мовчати. Ні слова тобі…
А зовсім скоро прийде зима,
І знов до світання я буду сумна.
Я чути не хочу її тихий крок
І бачити холод криштальних зірок.
Іронія долі, і в тому вся річ,
Що очі говорять, а ти все мовчиш.
Іронія долі у тихих словах,
Що залишаться на моїх вустах.
Ирония судьбы
© Copyright: Анна Таряник, 2012
Свидетельство о публикации №112011608310
Свидетельство о публикации №112011608310
Рецензии