Юморные стихи

                Ведро

Я сижу на балконных перилах,
Закурил, захотелось летать.
Вдруг из кухни жена прозудила:
- Не забудь ведро с мусором взять!

Как ножом мне обрезала крылья:
Падать будет совсем нелегко.
А она уже грубо спросила:
-Ну, так всё же возьмёшь ты ведро?

Вниз с балкона я, молча, сигаю:
- Знаешь, милая, уж допекло!
И свободу в душе ощущаю:
- Слава Богу! Не взял я ведро!



        Девочка на дороге!

Водила! Эй! Садись за руль скорей!
И отвези меня к девице.
У нас сегодня славный юбилей -
Три дня, как посчастливилось влюбиться!

Она в любви большой «авторитет»
И знает все приёмы Камасутры.
Вот если начинаем мы в обед,
Заканчиваем только лишь под утро.

Жена? А что жена? Уволь!
Она погрязла в фитнесе и ёге,
А я лечусь и утоляю боль
С девчоночкой, что встретил на дороге.












              ***

Как построить забор,
Чтобы воры во  двор не сигали?
Какой нужен запор,
Чтобы недруги в душу не срали?
Где такое лекарство,
Что болезни излечит навечно?
Где найти чудо-царство,
Чтобы счастливо жить и беспечно?

Нет ответов на эти простые вопросы.
Всё равно кто-то в душу залезет без спроса.
Кто-то что-то сопрёт, для тебя дорогое.
Врач нам тело спасёт, а спасать надо что-то другое..




Скромный жених

Улица Новая, номер дома - три…
Заходи, бедовая, посмотри,
Как по бестолковому я живу,
Но, клянусь, порядочек к встрече наведу.

Без тебя, родная, жизнь идёт в разнос.
Перебил посуду, упустив поднос.
А моя дворняга радостно визжит,
Я теперь не буду день её кормить.

Заходи, красивая, в гости на часок
Мы пройдём в мой садик и попьём чаёк.
Не забудь, любимая, только сахарок:
И заварку «Батик», или же «Маброк»

А осталась пенсия, то не будь, как жмот
Прикупи бутылочку и красивый торт.
Лорочка, Лоренция, и цветов нарви,
Мне свою улыбочку подари!
    











            ***

Я не знаю, что со мною,
Что с тобою не пойму.
Повстречались мы весною,
А поссорились в пургу.

Зима злится и ты тоже,
То всё воешь, то молчишь.
Надо б дать тебе по роже,
Только знаю - отомстишь.

Выдерешь мои яички
Из законного гнезда,
Зажигалку или спички
Вместо них зашьёшь туда.

И когда лишь помечтаю
Я к другой «клины» подбить
Друг любви мой, набухая,
Вдруг попросит закурить.




      Бессонница

Ночь. Бессонница. Опять
Начала жена  ворчать:
«Надо нам сменить кровать»!
Я подумал: «Вот проруха!
Чем кровати покупать,
А не легче б молодуху
Поскорее подыскать?
Ведь старуха в новом ложе,
Та ж картина, но дороже».
 
Да боюсь, чтоб мысль такая
Не пришла пораньше к ней,
Ведь она меня моложе
И всё сделает быстрей…














Милый друг
               
                Посвящаю. Т
Никуда не хожу, ни на что не гляжу,
Лишь ловлю голос твой и любуюсь тобой,
Милый друг!
Никому не скажу я о дружбе с тобой,
Милый друг голубой,
И всё чаще и чаще мы вместе,
Для меня всё в тебе интересно,
Милый друг!
Обо всём забываю, как с тобой до утра загуляю,
Даже ссорюсь с женой из-за дружбы с тобой,
Милый друг - телевизор цветной-
Голубым лишь тогда ты бываешь,
Из розетки, когда выключаешь…



                Посвящаю Ш.

Ты тот, которого люблю
И встречи в памяти  храню.
Я мысленно всегда с тобой,
Ты мой любимый, сладкий мой.
Ни на кого не променяю.
И похотливою рукой
Я с вожделением снимаю
С тебя красивые одежды…
Ты, как и прежде, редко белый,
Чаще, блестящий – загорелый,
С наколками по всему телу…
Словно орешек весь упругий
И для меня нет лучше друга!
Губами трогаю, кусаю,
В буквальном смысле весь съедаю!
И новых встреч ищу, мечтаю…

Пускай! Пускай, о нас все говорят
Ты мой любимый, чёрный шоколад!



               










                Посвящаю В.

Тереби, тереби мои волосы.
Словно веер по телу скользи.
Молча, тихо, без шума и голоса
Ты в объятья скорее возьми.

Пусть потоки твои импульсивные
Моё тело разбудят, взбодрят,
Но бестыже-настырные, сильные
Они чувства к тебе охладят.

Ты не женщина, злой провокатор.
Ты без чувств, не живой автомат.
Мой спаситель в жару – вентилятор
Я прохладе твоей очень рад!



 
   Кутерьма

У меня не жизнь – малина.
Радость с самого утра:
Дочь заколку проглотила,
Сын орёт, что жрать пора.

Жена бегает в сорочке,
Хочет лифчик отыскать,
Словно сельдь в вонючей бочке,
Я затиснулся в кровать.

Знаю – долго не продлится
Укрывательство моё,
Тёща очень будет злиться
На такое житиё.

Она на ноги поставит
Детей, дочку и меня,
Всех нас из дому отправит
Ну, хотя бы на полдня.











Ночь.

Бессонница опять
Меня стала донимать.
Где-то что-то зашуршало –
Знаю – это лишь начало.
Вот и стук в виски долотный
И озноб, и пот холодный.
Оба глаза, как два таза,
От испуга округлились,
Страхом жутким засветились
Горят, будто фонари,
Боже правый, помоги!
Дрожат руки, словно ива,
Рот скривился некрасиво,
Уши спрятались за плечи –
Так до смерти недалече.
Уткну голову в подушку,
Выручай меня, подружка,
И забыться помоги,
В сон, как в сказку уведи.


































Дни

Говорят, Понедельник бездельник,
Врут бессовестно подлые люди.
Он пришёл «с бодуна» и без денег
А башка, словно, тыква на блюде.

Только буркнул: « Вставай на работу!»
Своим голосом резким и трубным,
И с утра закрутили заботы,
От меня что-то всем было нужно.

А вот  Вторник дружок, ах, проныра!
Он весь в планах, такой непоседа,
Дев готов полюбить всего мира,
Но глядит, всё же, больше на Среду…

Среда - дама с практичным умом,
На соседей заботы бросает,
Между Вторником и Четвергом
Жениха для себя выбирает.

Тут уж Вторник-любовник в кусты,
Труд – любовь – это разные вещи:
- Четверг, братец, делай всё ты,
а я только любить буду женщин.

 И как раб тот, Четверг, до победы
Делал всю черновую работу;
За влюблённых Вторник и Среду,
И за Пятницу с праздной Субботой.

Воскресенье примчалось, как птица,
Раздавало для отдыха время.
«На троих» надо б снова «сложиться»,
Чтобы серых забот скинуть бремя.

            














          ***
Уважаемое население! 
Отбывая на отдых,
Не забудьте взять с собой
Хорошее настроение!
А ещё документы, билеты,
Телефон и с кроссвордом газету.

Возьмите лекарства,
Пасту, щётку, спринцовку,
В документы вложите путёвку,
В чемодан спорткостюм, тапки, плавки,
Для волос и одежды – булавки.
Полотенце, зонт, мыло, нитки, иголку.
Деньги спрячьте в трусы втихомолку.
Забирайте любимую тёщу, собаку.
Если есть, попугая, макаку…

Потом дома всё это забудьте,
Только сами весёлыми будьте -
К морю, к солнцу быстрей поезжайте,
И счастливо, Вам! Отдыхайте!


Ноябрьский виноград…

Виноград в ноябре…
Боже, какой вкусный!
Холод, дождь на дворе -
Он лилово-грустный
Перелез по лозе
К молодой соседке
И висит словно …
На засохшей ветке.

















Барабан


Прошу, мне больше не звонить
И не читать своих нотаций!
Давно устал я вас любить,
Устал от ваших провокаций.

Меня встречаете с тоской.
Среди весны – вы лёд и снег.
Жару устроите зимой.
Или унизите при всех.

Моей играете душой,
Как неумелый барабанщик.
Отдамся лучше я другой,
Её нежнее каждый пальчик.




               ***
Гляжу я в зеркало – оттуда
Лик смотрит старый и чужой.
Кому я нужен, кому я нужен,
Кому я нужен вот такой?

Морщин иероглифы и шишки,
Спина изогнута дугой.
В игре с судьбой истратил фишки
Все до одной, все до одной…

Я в своей жизни, словно в луже,
Покрылся илом с головой…
Отвисли губы по-верблюжьи
Кому я нужен вот такой?

Вдруг мне соседка позвонила:
- Как ты, дружочек дорогой?
И сердце радостно заныло:
- Я нужен всем – пока живой!
 











Ответ Любаши из сибирского села Опёнки
интернетовского другу Буки из села Бука,
что на острове Бука архипелага Соломоновых островов


Дорогой Бука!
Вы зовёте меня на свой солнечный остров,
Где кокосы на пальмах, как дыни растут,
Где с размер воробья гудят пчёлы и осы,
Попугаи кричат и макаки орут?

Нет! Нет! Нет!
Приезжайте Вы к нам, когда снег и метели
По садам и лесам начнут свадьбы играть.
Оставайтесь весной слушать звоны капелей
И заряд оптимизма на год получать!

В баньке Вас, дорогой, я отпарю, отмою,
Счищу веником весь шоколадный загар.
А батяня горючей сивухой напоит,
А маманя с блинами припрёт самовар.

Я вас спать уложу на лебяжьей перине
Колыбельную песню, конечно, спою…
А мою наготу выставляй хоть в витрине,
Обещаю: вдвоём побываем в раю…

И забудете вы соломоновый остров,
Где дурацкие пальмы, как члены торчат
И с желаньем любви очень сильным и острым,
Не захочется Вам возвращаться назад.

А я в скорости вам нарожаю близняшек,
(Они издавна водятся в нашем роду).
Черных Бук, белобрысых Маняшек, Наташек…
Всё.… Кончаю.… Простите, на дойку спешу.

                Ваша навек, Любаша.












Не пойму

Ясное небо. Душное лето.
Ни тени в спасенье, ни ветерка…
Ты, моя радость на море где-то,
Ревность меня обнимает, тоска.

Я вечерком выпью кружечку пива,
Лягу в постель и куму обниму…
Ты говорила: «Она не красива»,
Я же никак до сих пор не пойму…



                ***
Розсію сумніви і думи,
Як сонце темряву й туман.
Спалю до тла весь мотлох суму,
Пробачу зраду і обман.

І відпущу тебе, як пташку -
Зійшло кохання нанівець.
Прощатися з минулим тяжко,
З тобою – ні! Хай тобі грець!
               
               
  Расставание
               
                И щуку кинули в реку…
                И.А. Крылов

Воды в реке лишь по колено,
Зато рыбёшек до хрена!
Насточертели мне измены,
Рекой любви плыви, жена!
На свой крючок ещё поймаю
В той речке рыбку не одну,
А тебе перышко вставляю
И пивом боль свою залью.












Букетик

Буває… Бабця з квітами гукає:
Дорогенький!
Купи букетик, хоч маленький.
Тиждень буде стоять!
Що правда?
Тоді давай букетів п’ять!




Оголошення

Буває. Раз в оголошенні читаю:
- Здаю кімнату в центрі міста.
Нам, думаю, не буде тісно…
Тепло і ліжко обіцяю,
А при наявності кохання
І три разове харчування!


Не проспіть!

Студентка на першу лекцію спізнилась,
Професорка на неї розізлилась:
- В чому причина? –  запитала.
- Проспала, - та відповідала, -
Я вчора тільки біля двох лягла,
Проснулась  - біля девяти.
-  Ого! Ти Божа матінко, прости! –
Професорка на те, - лягайте ви завжди
Лиш поруч одного, тоді й не проспите!
 

Вареники

Дід до баби зачастив,
Варенички в неї їв…
До тих пір таке тривало,
Поки він носив їй сало.
А як сало закінчилось,
Баба з дідом посварилась.
Знать вона від діда ждала
Не одного тільки сала.







Повезло!

Буває. На сході усього села
Телятницю питає голова:
- Маріє Павлівно!
Як ви, наш передовик,
В якої є сім’я і добрий чоловік
Валютною повією стали,
І їздите куди б вас не позвали?
Скажіть громаді, не мовчіть!
Бо вас не я питаю – запитує село!
Жінка руками розвела і коротко відповіла:
- Повірте, просто повезло!

               
Нудьга

Буває. Чоловік повідомляє:
- Кохана! Піду я на рибалку!
- А з ким?
- З сусідом  Іванком.
- Тільки не з ним!- промовила вона.
- От тобі  й на!
- Чому ж ти проти цього?
- Бо я тут нудьгуватиму без нього.




На половину…

Бува в житті така от заковика,
Що жінка покидає чоловіка.
З другим недовго пожила,
Й додому речі привезла.
За вчинок свій пробачити благає…
А чоловік відповідає:
- За те, що ти пішла від мене – зла не маю,
За те, що повернулась – не прощаю!




















На вечірці

У офісі вечірка удалась.
Компанія ущент перепилась.
І танцювали, і співали,
У колі «в пляшечку» зіграли
Дехто і усамітнитись успів,
Та хто у нас не без гріхів?
Лиш поцілунки й стогін по кутках:
- Ой-ой-ой та аха-хах!
- Коля, Коля! Мені ніколи…
З тобою ще так добре не було!
Мабуть причина в тім вино,
А може ти до мене звик?
- Та ні! – шепоче молодик,
- На все є божа воля,
Скоріше все тому, що я не Коля!

               



Чия нога?

- Алло, шеф!
Сьогодні я не зможу працювати.
Моя дружина зламала ногу.
- Ну, це не привід забувати
До фірми нашої дорогу.
- Я попрошу не глузувати,
Але ж вона МОЮ зламала ногу!














Біда на біде

З п’янки йшло два мужика -
Назустріч піп - в гіпсу рука.
- Ой, батюшко, що трапилося з вами?
Чого це ви з побитими руками?
- Та так буває, що іноді і піп літає…
З біде упав, от свою рученьку й зламав.
Поговорили, розійшлись, та зись…
Мужик  товариша питає:
- А що «біде» то означає?
Тверде воно, м’яке, високе чи низьке,
Чи пахне, чи воняє?
- А дідько його знає!
Йому товариш відказав.
- Давно я в церкві не бував…

               
Місце болю.

Шахтаря лікар оглядав і запитав:
- Найбільший біль ви відчуваєте
В якому місці? Скажіть!
- У шахті! У мене там найбільше все болить.
- Так! Так! А як з зарплатою у вас,
На місяць вистачає?
- О! ще б залишалось і в запас,
Та місяць задовго триває.

               


«Кароче!»

Провідниця у мундирі говорила пасажирам:
- Кароче! Не стану туалети відчиняти,
І чай не буду подавати. Кароче.
І на платформу зійдете тоді, як я захочу.

Огрядна жінка в потилицю її, як дасть!
- А зась! – та аж присіла…
- Коротше. Не забувай обов’язки свої,
          Ти - вража сила!
Бува. Таке буває, коса на камінь попадає…











Ворон і Бик
 
Десь Ворон знову щось украв,
Злетів на дуба й прокричав:
- Кру! Кру!
Під дубом Бик жував траву,
Почув його і замичав:
- Ну, ну-ну!
Тільки й умієш, що кричати,
А ти із дуба злізь,і от як я, навчись:
- Му-у-у! – замичати на весь ліс
Дуб слухав, листям шелестів,
А потім їм прошепотів:
- Красти і лемент піднімати,
Не жолуді родити,
Яйця нести, чи молоко давати.
Ви спробуйте, як я робити –
Частіш мовчати…

О Боже!
Де б взяти нам політиків таких,
Щоб і не крали, й не кричали,
А на народ свій працювали.





Зверхній погляд

Дві мухи стелею гуляли.
- І все ж які люди дурні! –
Одна другій сказала.
- Чому ж то? –подруга спитала.
- Бо, викидають гроші немалі
Зводять хороми
І стелі білі і хороші,
А потім у своєму ж домі
Всі ходять тільки по підлозі,
Мов поросята по соломі,
Або скотина по дорозі…











В зоопарку

-Тату, а чому ота горила
Якось зле на нас гляділа?
-Тихо, синку, -
Каже батько лоботрясу, -
Ми ще тільки біля каси…



Двоє на мосту

Слон і Мураха зійшли на міст,
А дошки: трісь, трість, трість!
Завмерли враз обоє…
Мурашка шепче велетню Слону:
А це усе тому, що тут нас двоє…



Бува, так піде гра…

В преферанс корова грала.
Роги, хвіст, дійки програла.
-Боже, Боже,- заревла,
- бугаєм я стала!
А їй Бик відповіда:
- Не бугай ти, а біда!


 Художники

Семену жалівся Хома:
- Від тарганів спасу нема!
Скрізь бігають – не можна жити!
І що мені з ними робити?
- А ти, як я, спец. олівець придбай,
Усьому він положить край.
-Правда, Семене?
Та он поглянь у мене.
Не нишпорять, нічого не їдять,
Нікого не дратують,
тихо усі в кутку сидять –
Малюють!
               






Яйце

Буває, Курка своє яйце
Розкльовує, з’їдає.
Ще й півень їй у тім допомагає.
Звідки ж оказії оці?
Бо те що у яйці, не знаю як його назвати,
Вже матір почина повчати,
А то буває, що голос піднімає
Й на батька півня ота яєчна піна!

На жаль, і в нашому житті
Є діточки такі.
Як з ними жити, що робити?

.

Каміла

Лежить старий нездужає, вмирає.
А бабця гримає на діда й дорікає:
- Чому так дихаєш і голосно сопеш,
«Камілу» подивитись не даєш!
Найшов коли вмирати,
Вмирать не спать лягати.
І я б у рай пішла давно,
Та хочеться узнати,
Чим же закінчиться кіно.

Бува, що живемо… життя не знаємо,
А щиро віримо й переживаємо,
Разом і поодинці, за те,
що нам покажуть в телескринці.




















Різні думки

Я чув балакали жінки:
- По телевізору реклама
Тепер по пів години йде,
Нехай вже чорт її бере!
Зла більшого не знаю.
Канали всі перемикаю,
Та скрізь лупу й прокладки,
С пивом зустрічаю!
А подруга на те:
- Та тож , кума, добро яке!
Поки я серіал переглядаю
І борщ зварю, й собаку прогуляю.

От і пойми ті дві куми.
Що для одної зло -
Добро то для другої…
А ти, глядач, думки якої? 

               



































По – чесному

Домовилася пара молода,
По-перш ніж в шлюб вступити,
Одну лиш правду говорити,
Якою б та гіркою не була,


Без всяких там пригод
Минали дні сімейного життя.
Та от…

Поїхав чоловік в Карпати відпочити.
Як чесний муж про всіх жінок забув,
Лишень вертаючи додому став лічити,
А скільки ж днів з дружиною не був?

В цей час із верхньої полиці,
Із-під короткої спідниці
Красива ніжка опустилась
Й перед героєм опинилась…

Не знаю, що тут сталось?
Не втримався, їй пальчик почесав.
Та ніжка не сховалась, а опустилась нижче,
А він за місяць зголоднів й почав
Погладжувати вище й вище…

Закінчилося тим, про що ніхто й не уявляв.
На першій же зупинці нові знайомі с потягу зійшли.
Герой наш у готелі номер зняв,
І там вони кохатись почали.

Додому ж месич він послав: - «Дружино дорога, -
- І далі все їй розповів, брехати ж бо не звик,-
Їхав додому і підвернулася нога…
Лежу тепер у ліжку. Цілую. Обіймаю.
Твій чоловік.»